?

Log in

greenmara
действительность подражает искусству
greenmara
Search: in blog:


Читать дальше...Свернуть )

Метки: , , ,

4 комментария or Оставить комментарий
greenmara
5 12 2016

Ці люди кричать, кричать і ображають один одного тому, що вони бояться.
Бояться війни, - зокрема тому, що нас з дитинства вчили боятись війни. Бояться голоду і холоду, - тому, що це невід'ємні складові війни.
Бояться втратити хистку рівновагу, що причаїлась у деяких родинах.
Бояться власного страху.
Вдивляючись у світлопис тоненьких березових, помережаних багатокрапками листя, і грубіших каштанових гілок, - це не дерева, це сама епоха модерну прийшла привітати нас з новою зимою, - відштовхуєшся від думки про чужий страх, як від бетонного бортика старого, обкладеного жовтим кахлем басейну, маючи на думці дістатись до його протилежного берега, - того, де глибина, де тобі ще не можна; того, де панують думки про істот та явища, яким взагалі не потрібно кричати. Ні на кого. Ніколи.
Читать дальше...Свернуть )
наразі мені більші нічого додати
добраніч
па

Метки: ,

Оставить комментарий
greenmara
22 10 2015
Це взагалі гарне місто, але саме восени в нього можна закохатися, і закохатися до нестями. Саме в таку осінь, як ця, - повільну, вірну, з усіма академічними змінами спершу відтінків, згодом кольорів і температур, що поступово підпускають все ближче і ближче глибокі сутінки, вщерть забризкані повільними ж, обережними дощами.
Останні осінні квіти мружаться у міських клумбах, стискаючи в задерев'янілих, твердіших від літніх, стеблах кулачки суцвіть, що саме у сутінках пахнуть сильніше, ніж будь-коли, - і, здається, світяться своїм запахом, розганяючи м'яку жовтневу темряву ласкавим ствердженням знаку рівності між ніжністю і впертістю спротиву думці про те, що все, все минає.
Тримаючись парашутної ручки компактного равликового будиночка власної парасольки, вдивляєшся у жовтневі сутінки з виразом здивованим до розчуленості; до розгубленості. Жовто-зелене листя за два дні вкрило суцільним килимом всі бетонні плити і всі асфальти, і йти ним гарно і небезпечно, - рівно гарно і небезпечно, тому що прекрасно; тому, що слизько.
Читать дальше...Свернуть )

Метки: , , ,

Оставить комментарий
greenmara
Щоб краще зрозуміти природу людських стосунків, досить виїхати за місто. Краще потягом з чистими вікнами, — таким, що повільно тягнеться невідомими кутками країни, часто зупиняючись у маленьких селищах, щоб потім, густо зітхаючи, знову рушити вперед, у призначену йому керівництвом точку “Б”, яка, якщо вірити прадавнім підручникам, обов'язково слідує за точкою “А”.
густі і не дуже ліси, галявини і озера, буреломи і ріки краще за все ілюструють істоту походження життя, його несамовиту таємницю на ім'я “нізвідки”. В певному кутку лісу дерева через один похилились і впали від потужного весняного вітру; поряд, за тридцять метрів, той же ліс з таких же порід дерев залишається собою, тим, яким був до чергового весняного урагану, — хіба дві-три дерев'яні істоти похилились і так і не змогли підвестись, щоб знову стояти рівно.
Чому пляма фіолетового цвітіння на одній галявині змінилась яскраво-жовтим на сусідній? Чому на третій, цілковито схожій на ці, не росте взагалі нічого, окрім трави? Звідки взялись ці квіти і що їх змушує розташовувати свої тендітні тіла на зеленавих мапах у саме такому порядку? Читать дальше...Свернуть )
Все інше наразі за кадром
добраніч
па

Метки: ,

Оставить комментарий
greenmara
В такі дні добре розумієш природу експресіонізму, — в тому розумінні, в якому йому приписують в якості початкової інтенції добре відчутий, тонко відрефлексований, такий людський, — чи, перепрошую, людяний за своєю природою — страх війни.
Час підганяє тебе вперед, не дає тобі зупинитись, змушуючи пришвидшувати темп сприйняття нової інформації, відповідей на нагальні питання зсудомленого близькою війною суспільства, і тобі нічого йому закинути, нічого протиставити,
фактично нічого додати до його вимог: ти слухаєшся, тому що в такі періоди відчуття самотності і залежності від соціуму сплітаються в такий крутий вузол, що його не під силу розплутати жодному генератору сенсів. Читать дальше...Свернуть )
Експресіонізм чітко викреслив все, що можна було сказати про страх живої людини перед обличчям невблаганної машини смерті, — тієї, що вивільняє інстинкти, перетворюючи нас на додатки до власних фізіологічних чи, в меншій мірі, соціальних функцій.
Мені було б простіше намалювати його, якби я це вміла, — але я не вмію, тож тримаю під рукою кількнадцять альбомів з репродукціями європейців 1930-х років,
а також найсвітліші казки, створені приблизно тоді ж, під тиском того ж жаху, —
і думаю — блюз змінила тиша, і я знову мушу думати, — що все мине, і немає нічого нового під сонцем, заради чого варто було б втрачати людське обличчя. Обличчя, що йому властиво бути схвильованим чи радісним, печальним чи зацікавленим, зосередженим абощо,
вільним від кам'яної маски спокою, що нею прикрашає наші сни і ні, сни і дні цей неспокій, про котрий, дивись, виявляється, стільки знали ті, хто мешкав неподалік у першій чверті минулого, — і не тільки його, — століття.

Все інше за кадром
на все добре
па

Метки: ,

Оставить комментарий
greenmara
"Чтобы придать очертания большой мечте, нужны пространство и тишина".

http://www.lib.ru/JANSSON/mumiendnov.txt

Метки: , ,

Оставить комментарий
greenmara
Пам'ятаєш дні, коли виходи в нижнє місто були випробуванням волі, -
через бачені там плебейські вирази, жести, наміри та бажання,
через їх вічне очікування героїзації їх світу, його ницості та облуди.

Нині, коли навіть ті, хто ніколи цього не знав, позичають у міста долю
його ошатності, його стриманості, його здатності дихати світлом,
ділити його на всіх, заспокоювати тим, що тут усім вистачає місця,
візити у нижнє місто — вихід з скляного замку твого виходу звідусюди,
проба повітря, чергова формула порівняння уміння жити в людському тілі.

В натовпі страшно, як і раніше. В натовпі, як і раніше, доволі тепло.
В натовпі легко щось підчепити, - думку, що хтось додумає замість тебе,
мару щодо відповідальності за учинки, котру нестимеш не ти, а інший,
чийсь випадковий вираз, негарний голос, чиєсь потворне переживання тощо.

Враження, котрі чатують на тебе всю, паралельно вертають втрачене десь далеко, -
твою ніжність, що набирає форми кущів троянд перед тюрмами магазинів,
твою посмішку, котру вітринки множать, одягаючи на машини і манекенів,
твої міста, за проекціями яких ці вулиці вміють вродливішати негайно.

Дні, коли слід відбути вихід у нижнє місто, - ритуали жителів гір і пагорбів,
котрим слід пересвідчуватись у тому, що долина неподалік не намальована,
що вона направду іще існує,
що в ній, ти не повіриш,
дійсно живуть інші,
також живі істоти.

Метки:

Оставить комментарий
greenmara
Скільки речей проходять повз твою увагу через непомітні форми страху, кожна з котрих претендує на твій подих і зір, на твою зосередженість, твою душу.
Читать дальше...Свернуть )
Живучи тут з дитинства, ми знаємо про страх більше, ніж могли б; більше, ніж відомо людям, які походять із більш захищених суспільств. Ми знаємо його в обличчя, нам відомі його симптоми і його звички, ми вміємо заговорювати його, примушуючи засинати чи розчинятись; ми надто довго жили з ним поряд.
Це не добре і не погано; так є - і ми мусимо з цим миритись, вчергове загортаючись з куртку, закриваючи шию шаликом, шукаючи в кишені цигарки і мобільний,
щоб за кілька хвилин підставити обличчя дощу, чи вітру,
чи сонцю,
котрі за хвилю мусять перетворити страх на щось цілковито інше.
Я багато думаю про це останніми днями, блукаючи вулицями міста свого дитинства.
Про це, і ні про що більше.

Метки: ,

Оставить комментарий
greenmara
Нерозбірливі літери листя, сухого насіння.
Монохромна брунатна замислена графіка міста
на глибокім, грудневім, наскрізно промерзлому
рівні,
цілковито прозорім,
занадто прозорім і чистім.

Тут немає нічого дивнішого, аніж тривога,
вільний вияв тепла
чи чомусь перебільшені жести.
Тільки ясність і спокій, - вони і дзеркальна дорога
на ріці, що ліхтарні намиста взялася віднести.

Метки:

Оставить комментарий
greenmara
Тижні, мов вікна зимового потягу, світять
золотим і святковим із затишку твого дитинства.
Між ліхтарних світил чути подих і сміх круговерті
снігу миті й хвилини, світанків і сутінків листя.

Зупиняєшся там, де вагони рушають додому,
довго дивишся в стани й мережива рейок,
де груднева вода розставляє сузір'я і коми,
і не шкода нічого, крім днів кольорових наклейок.

Метки:

Оставить комментарий
greenmara
Павутинки гілок на торшерах нічних ліхтарів.
Тепле світло приязного сну листопадових днів.
Обираєш шляхи, де найбільше гарячих вогнів,
що малюють вигадливі мапи, довільні й сирі,
цього міста, його листопадових висловів, їх
кольорових, - медового кольору, - сутінків, щоб
повертаючись вкотре додому, відчути, як сніг
чи туман обережно остуджують погляд і лоб.

Метки:

Оставить комментарий
greenmara
http://www.ae-lib.org.ua/texts/ende__momo__ua.htm

http://www.lib.ru/INPROZ/ENDE/momo_engl.txt

о хронофагах, и о том, как к ним следует

относится

"- А тепер, Момо, слухай сюди пильненько,- почав він нарешті.
Та Момо й так увесь час силкувалася слухати. Тільки слухати Сірого пана було куди важче, ніж усіх тих, кого вона вислухувала досі. Там вона щоразу немовби сама ставала тим, хто говорив,- так добре розуміла, що він хоче їй сказати й що насправді почуває. Але з оцим прибулим такого просто не виходило. Хоч скільки вона вслухалась, [70] їй усе здавалося, ніби вона провалюється в порожнечу й темряву, так наче ніякого співрозмовника насправді не було. Такого з нею ще ніколи не траплялося.
- Єдине,- провадив Сірий пан,- єдине, що важливо в житті,- це чогось досягти, чимось стати, щось собі здобути, мати щось. Той, хто чогось досяг,. хто став чимось значнішим і хто більше має, тому все інше приходить само собою: дружба, любов, пошана й так далі. Ти гадаєш, що любиш своїх друзів? Спробуймо поглянути на це чисто по-діловому.
Сірий пан пустив кілька кружалець диму. Момо сховала босі ноги під спідничку і якомога щільніш закуталася в свою велику чоловічу куртку.
- Тут щонайперше постає питання,- знову почав Сірий пан,- що ж, власне, мають твої друзі з того, що в них є ти? Є їм із цього якась користь? Ні. Чи допомагає це їм висунутись, більше заробляти, чогось досягнути в житті? Звісно, що ні. Чи підтримуєш ти їх у їхньому прагненні заощаджувати час? Навпаки. Ти їх від усього цього втримуєш, ти - камінь у них на ногах, ти руйнуєш їхній добробут! Може, ти досі цього не розуміла, Момо,- але, так чи інак, ти заважаєш своїм друзям уже тим, що ти тут є. Атож, насправді ти, сама того не бажаючи, їм ворог! І це в тебе називається любити?
Момо не знала, що відповісти. Вона ніколи не дивилася на це з такого погляду. їй на якусь мить навіть здалося, що Сірий пан має слушність.
- А тому,- повів той далі,- ми хочемо захистити твоїх друзів від тебе. І коли ти справді любиш їх, то допоможеш нам. Ми хочемо, щоб вони чогось домоглися в житті. Ми - їхні справжні друзі. Ми не можемо, згорнувши руки, дивитися, як ти втримуєш їх від усього, що в житті важливе. Ми подбаємо про те, щоб ти дала їм спокій. Отож ми й даруємо тобі усі оці чудові речі.
- Хто - «ми»? - запитала Момо тремтячими губами.
- Ми - з Ощадкаси Часу,- відповів Сірий пан.- Я - агент номер Бе Ел Ве дріб п'ятсот тридцять три дріб Це. Особисто я нічого проти тебе не маю, але Ощадкаса Часу жартувати не буде.
Цієї миті Момо раптом згадала про те, що їй Беппо й Джіджі казали про час і про пошесть . У неї майнув моторошний здогад, що оцей Сірий пан якось до того причетний. їй так захотілось, щоб обоє друзів тепер були з нею. Вона ніколи ще не почувала себе такою самотньою. Та все ж вона вирішила, що нізащо не дасть себе залякати. Вона зібрала всю свою снагу і всю мужність і відчайдушно кинулася в порожнечу й темряву, за якою ховався Сірий пан. Той стежив за Момо краєчком ока. Те, як змінився вираз її обличчя, не пройшло повз його увагу. Він іронічно усміхнувся, припалюючи від недокурка нову сіру сигару.
- Не клопочися марно,- сказав він. - З нами тобі не змагатись.
Момо не поступалася.
- Невже тебе ніхто не любить?- спитала вона пошепки.
Сірий пан зненацька скорчився й ніби аж сплюснувся. Тоді відповів попелясто-сірим голосом:
- Мушу сказати, що нікого такого, як ти, я ще не зустрічав ніколи. А я багато людей знаю. Якби таких, як ти, було більше, нам довелось би закрити свою касу, а самим розпливтися в ніщо,- бо з чого б же ми тоді жили?
Агент урвав мову. Він уп'явся очима в Момо і неначе боровся проти чогось у собі, чого не міг збагнути й не міг подужати. Обличчя його стало ще сіріше.
Коли він обізвався знову, то здавалось, наче він говорить проти власної своєї волі, немовби слова самі вихоплюються в нього і він неспроможний їх спинити. Обличчя ж його дедалі дужче спотворював жах від того, що з ним сталось. І тепер нарешті Момо почула його справжній голос.
- Нам треба залишатися невпізнаними,- немовби звідкись здалеку долинало до неї,- ніхто не повинен знати, що ми є на світі й що ми робимо... Ми дбаємо про те, щоб жодній людині не запасти в пам'ять. Тільки поки нас ніхто не знає, ми можемо робити свою справу - годинами, хвилинами й секундами виточувати з людей час їхнього життя. Бо ж час, що вони заощадили, для них пропащий. Ми загарбуємо його собі... ми його нагромаджуємо... ми прагнемо його... О, ви не знаєте, що то таке - ваш час! А ми, ми знаємо й висмоктуємо вас до кісточок. І нам треба його чимраз більше... дедалі більше...".

светлого дня

Метки: , , ,

Оставить комментарий
greenmara
http://youtu.be/YjEcmV9dVac

Метки: , ,

Оставить комментарий
greenmara
Час заклеїти вікна від вітру, від поглядів, від
слів холодного кольору, зроблених з грудня і січня.
Час згадати, яким з висоти бачиш сніг або лід
на ріці, що застигне у цьому блискучім півріччі.
Час ховатись від протягів, знаючи зиму в лице,
і на чаї або молоці із бурштиновим медом
ворожити про те, чи ти скоро забудеш все це, -
білий колір зими, зимних висловів чорні берети.
Час забрати з полиці ріднішу від тисячі книг,
і, згорнувши квиток або квітку, мов дійсну закладку,
відчувати, як грудень собакою рветься до ніг,
щоб й собі пересвідчитись, зимно тут нині чи жарко.
Зимні янголи рвуться до міста, і сотні тварин
бачать їх, як птахів чи відтінки холодних годин.

Метки:

Оставить комментарий
greenmara
Припини поспішати, - дивись, як влаштовано день,
котрий світлим корабликом зносить твій погляд туди,
де замислені спогади жужмом стареньких пісень
тонуть попід поверхнею часу важкої води;
як вітри поривань переписують наново сни
й листя кольору меду донині горять золотим
на холодному тлі листопада, в погідно-ясних
краєвидах прощань з роком втомленим
й зовсім сивим.

Метки:

Оставить комментарий
greenmara
Той, хто береже тебе, нині тримається ранку,
ніби гарної книги чи рук дорогої людини.
У сірому світлі жовтневе жовтіюче танго
останніх листків на деревах згортається в рими

до літнього світла, до жовтого речення вітру,
пісків на гарячими річкою, містом, мостами.
І ти, підбираючи музику хаосу літер,
тримаєш того, хто беріг тебе, цими словами.

Метки:

Оставить комментарий
greenmara
Я мысленно вхожу в Ваш кабинет:
здесь те, кто был, и те, кого уж нет.
М. Волошин


Стільки пилу, - мов ніжності,- складено в стінах, речах.
Обертаєшся, щоб роздивитись історії цих
неймовірних створінь, що тобі віддають на очах
все, що в них було вкладено тими, хто вигадав їх.

Світлий спокій, вродлива помірність відтінків і форм,
відчуття обережного щастя в присутності днів,
що, прикрашені цими предметами, будь-який шторм
перетворювали на відлуння навіяних снів.

Метки:

Оставить комментарий
greenmara
Те, що вчить тебе бути, уміти тримати свій жах
перед натовпом, перед глибокою ніччю часів,
світить жовтим з багряним і стигне дощем на вустах,
коли дивишся в ріку, затиснену між берегів,

на малесеньку акупунктуру будівель важких,
на золочені плями і світло з намиста мостів,
на вітри, що гортають сторінки осінніх утіх
йти по листю, читаючи осені вираз пустий.

Метки:

Оставить комментарий
greenmara
Вечір теплий, мов тихий цілунок в потомлені очі.
Обіцяєш собі перейти на ту сторону ночі
тим, хто знає усе, про що знати, що бачити хоче,
тим, хто вміє знімати все, чим нас це місто зурочить.

Засинаєш собою і ні, на околицях світу,
де привітні не тільки архангели дому, родини, -
тим, хто правду приховує, щоб її десь не подіти,
хто вдивляється в світ із довірою псу чи дитини.

Вечір теплий, а осінь холодна, мов казка про зиму
серед довгого літа. Усупереч правилам часу
перечитуєш листя кленового вигадки й рими,
щоб впізнати в них літо і все, що із літом, одразу.

Метки:

Оставить комментарий
greenmara
Це нині проблема прикметників, - визначитись
із тим, що тут є, що насправді в тобі відбулося.
Листки і листочки сповільнено падають вниз,
і парків важке, хоч і вже поріділе волосся
торкається погляду, в котрім доволі усіх
можливих співвизначень радості, болю, надій.
І кожне — це вихід із царства ніяких, німих,
іще невідомих копалин утілення, дій.
А поки мовчиш, поки дивишся в небо, - у цім
замріянім місті низесеньке небо, - одним
і тим же прикметником чуєш в тумані сивім
споріднений радості спокій.
І дихаєш ним.
Це тільки проблема прикметників, - всі імена,
що ними назвуться зима,
порожнеча,
весна.

Метки:

Оставить комментарий